бунтівник

бунтівник
-а́, ч.
Учасник бунту; той, хто зчиняє бунт; бунтар.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.

Поможем сделать НИР

Смотреть что такое "бунтівник" в других словарях:

  • бунтівник — іменник чоловічого роду, істота …   Орфографічний словник української мови

  • бунтівник — [бун т іўни/к] ниека/, м. (на) ниеко/в і/ ниеку/, кл. и/чеи, мн. ниеки/, ниек і/ў …   Орфоепічний словник української мови

  • бунтівник — ника, ч. Сб. Див. бунтар …   Словник лемківскої говірки

  • бунтівницький — а, е. Прикм. до бунтівник. || Власт. бунтівникові; пройнятий бунтарством …   Український тлумачний словник

  • бунтівниця — і. Жін. до бунтівник …   Український тлумачний словник

  • бунтівливо — прислівник незмінювана словникова одиниця …   Орфографічний словник української мови

  • ребелізант — бунтівник …   Зведений словник застарілих та маловживаних слів

  • ворохобник — Ворохобник: бунтар, повстанець [10] бунтівник [47] тут: бунтівник [44 2] …   Толковый украинский словарь

  • баламут — а, ч. 1) Той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на якісь учинки; бунтівник. || Той, хто поводиться задерикувато, чия поведінка виходить за межі норми; бешкетник. 2) Той, хто залицяється до жінок, настирливо домагається взаємності в коханні;… …   Український тлумачний словник

  • ворохібник — а, ч., зах. Бунтівник …   Український тлумачний словник


Поделиться ссылкой на выделенное

Прямая ссылка:
Нажмите правой клавишей мыши и выберите «Копировать ссылку»